Вірші суфіїв, які розчиняють кристали хвороби і володіють алхімічною силою перетворювати бідняків у багачів.
Відповідь Лейли
Коли Лейла в палац царя увійшла
Той здивувався: Ти і є Лейла?
Та де ж краси твоєї владна сила?
Що нею ти Меджуна розуму лишила?
Ти непримітна і риси у тебе звичайні
Ні лик твій, ні стан твій для мене не файні!
Лейла йому: « О цар не зарікайся,
Красу мою не бачиш зором Кайса.
Важкі твої очі у темній покрові
Тому не клянешся у вічній любові.
Мені серцем не звершаєш поклоніння
Від пристрасті до мене не впадаєш в оп`яніння.
Тверезий твій розум взяла гордість в полон
Та тверезість твоя найсправжнісінький сон.
Лиш той, хто від Любові божевільний
У розумінні Істини всесильний
В твої ж зачинені зіниці
Не влазять Істини іскриці
Та ти крізь сон, що важчий від каміння
Тільки шукаєш вигоди насіння
Даруйте. Того, чиє серце пристрасті німе
В вершини Духа вітер не здійме.
Здобутків безліч в тебе в земній справі
Та в Вищому Світі ти тіло в канаві.
Твій погляд за тінню примари біжить
А птаха по небу над тінню летить.
Ти стрілу за стрілою пускаєш сміло
Туди, де тінь, а не туди де тіло,
І лиш тоді відчуєш справжній смуток,
Як прийде твій кінець і зрозумієш, що порожній твій здобуток.
(Джалаладдін Румі)
*******
Шкіряник
Шкіряник, якому звичні запахи бридкі
Прийшов на базар, де продають парфуми п`янкі.
Вдихнув він аромат парфумів і в цю ж мить
Він знепритомнів, впав, й як мертвий спить.
Це сталося в народу на очах
І всі злякалися, вмирає неборака, який жах.
Один із тих, хто непритомного старався обминути
Тлумачив недуг як волю Божу, котру не минути.
Інший, щоб дихання шкірянику вернути
Парфуми здогадався в ніздрі ще плеснути,
А третій влити намагався в горло
Те, від чого дихання йому завмерло.
І, підносячи флакон до його чола
Наполегливо лив пацієнту бальзам до горла.
Але справи від цього ще гірше ставали
І груди нещасного ледве вдихали.
Сказав сусід: «Ми поряд проживаєм
Давайте брата його поволаєм».
А брат, який на базар прибіг мерщій
З собою прихопив худоби гній.
Він був не тільки брат, а й брата друг
І миттю розгадав шкіряника недуг.
Адже коли хвороби відома причина
Тоді дієвою буває медицина.
І брату брат, ридаючи підніс
Смердячий гній і положив на ніс.
Хто сморід залюбки вдихати звик,
Тому отрута гною як нектар на язик.
І брат осягнув, що брата з ніг звалила
Із аромату пахощів незвична сила.
І брату став він гній втирати у скроні
Бо ж рідні їх душі мов родзинки на гроні.
Адже Галена твердження дотепне,
Хто споживає йому звикле той окрепне.
І, ось вдихнувши звичний йому дух смердячий,
Шкіряник задихав, відкрив очі й став зрячий.
І раптом йому зробилось набагато краще
Бо лікування вийшло підходяще.
Хто правди відкидає аромат
Тому вдихати із безглуздя сурогат.
(Джалаладдін Румі)