Андрій Поліщук у прямому ефірі на донецькому телеканалі

 

«Я думав про Тебе так часто,
Що з голови до п`ят тобою став,
Ти потихеньку наближалась, 
Я непомітно десь зникав»

У попередніх публікаціях ми познайомилися з головними складовими Людського Єства: тіло, душа, Дух і доля, які є не лише структурними складовими Людини, а й які виконують роль театральних персонажів у спектаклі життя кожної Людини.

Людина не може просуватися у житті і досягти будь-якого успіху, якщо її свідомість не стабільна. Не стабільність людської свідомості є причиною поразки людини.

І до тих пір, доки людина не стабілізує свою свідомість, доки не віднайде рівновагу всередині себе, людина не здатна бути щасливою! Це аналогічно тому, як еквілібрист, який іде по шнурку, не може по ньому просуватися і ходити, без підтримання рівноваги. Без підтримання рівноваги він впаде!

І у своїй книзі «Люди, які грають Ігри, ігри, які грають люди» Ерік Берн дає зрозуміти, що люди грають ігри для стабілізації своєї свідомості. І, іноді, ці ігри можуть бути фатальними для самих гравців. І сама по собі втрата внутрішньої рівноваги і стабільності є причиною не лише внутрішнього конфлікту, а й причиною фізіологічного стресу та соціального занепаду людини.

І всі ігри, які грають люди є не що інше, як рухи еквілібриста, що дозволяють йому втриматися на тонкому шнурку нашого життя.

А для того, щоб стабілізувати свідомість, потрібно пережити оргазм злиття і кохання. Але не плотський тимчасовий, а вічний і духовний.

І людина не знає, що головною метою усього спектаклю життя є бенкет вінчання нареченого Духу зі своєю нареченою душею. Але людська душа спить і людина не знає таємницю, покладену у сценарій її життя. Але режисер і автор казки нашого життя не залишив сплячу душу напризволяще.

І для цього інший персонаж,  Дух, повинен віднайти свою кохану душу, а знайшовши її розбудити.

Пригадаємо казку про Білосніжку і семеро гномів. Білосніжка, тобто душа, жила у палаці свого Батька. Але зла мачуха, тобто діалектична матерія, дізналася у дзеркала, голосу істини, що найпрекраснішим творінням є душа, Білосніжка. І зненавиділа її зла мачуха матерія, і почала зводити зі світу білого. 

Але добро, яке існує у світі від Духа Святого, врятувало Білосніжку, дало їй вогнище і притулок. 

Та зла мачуха довідалася, що Білосніжка і у вигнанні така ж прекрасна, юна і найгарніша у світі.

Тоді вона вирішила отруїти Білосніжку. Принесла їй яблуко з отрутою, переодягнувшись у жебрачку.

Але душа невмируща і її знищити неможливо. А от приспати легко, пам`ятаєте голоси сирен у Іліаді Гомера.

Тому із-за отрути, яка була у яблуку, Білосніжка навіки заснула. 

І лише Любов принца оживила Білосніжку після того, як він поцілував її оживляючим поцілунком Любові. 

У нашій казці все завершується бенкетом вінчання принца з Білосніжкою. Але до того, як наречені обвінчалися, їм випали на долю страшні випробування: принц шукав Білосніжку по всьому світу, а коли знайшов її, то застав сплячою вічним сном у кришталевій труні. 

В такій самій алегорії, у казках про жабку-царівну, про Котигорошка, про снігову королеву і т. д.

відбувається вінчання духу з душею, які пройшли важкі випробування на шляху до шлюбного вівтаря. 

Шлюбне злиття Духу і душі є головною метою подорожі, яку ми називаємо життям Людини.

І тому будійські монахи кажуть, що життя – це сон. Це сон душі Білосніжки. І пробудити її може тільки її наречений Дух.

А любов до діалектичної матерії кристалізує душу. Створює довкола неї кристалічну труну, в яку не проникає світло Сонця. І сили темряви у прообразі злої мачухи приготували отруту і так само, як і змій у Раю приніс її для Єви, принесли її у формі спокусливого яблука душі Білосніжці. 

Тому ця отрута навіки приспала нашу душу. Але Дух, наречений сплячої душі, її не покидає. І як Адам іде за Євою, Святий Дух слідує за душею. А коли її знаходить, то намагається розбудити. І для цього принц-Дух розбиває кришталеву труну, щоб поцілувати і оживити кохану. 

І всі удари долі та хвороби, можливо, відбуваються лише для звільнення полоненої душі від   труни смертельного сну. Адже не розум страждає, а душа. І страждання пробуджують душу і допомагають їй злитися з душами усього живого.

Тому  усе зло, в тому числі і хвороби, в буквальному розумінні східної медицини не завжди є злом, але лише інструментом, по визволенню душі з кришталевої труни і кайданів діалектичної матерії. Адже, коли сняться кошмари ми пробуджуємося.

А те, що ми називаємо добром, в буквальному розумінні східної медицини не завжди є добром, а, навпаки, злом, напоєм смертельної отрути, який полонить і навіки присипляє душу.

У тибетському трактаті по медицині написано: «.. як птаха не може відірватися від своєї тіні, так і людина не може вийди з під влади страждань і хвороб доти, доки не стане духовно досконалою». Тобто доти, доки її душа не пробудиться і не звільниться від полону кришталевої труни діалектичної матерії.

І якщо Дух людини не любить духовне, якщо любить усе матеріальне, то він ніколи не знайде свою Долю, свою наречену. І душа людини ніколи не народиться і не стане на рушник Вінчання з Духом, не зіллється з ним у п`янкому екстазі кохання. Така душа помирає разом зі смертю людини і продовжує спати вічним сном, доки її не звільнить її наречений.

«Якщо будеш все життя насолоди шукати:
Пить вино, цілувати дівок і до ранку гуляти,
Та однак розлучитись із цим все ж прийдеться.
Життя схоже на сон. Та не вічно ж нам спати!»

(Омар Хаям)

 

Підписка на новини та консультації

Якщо Ви бажаєте отримувати новини, консультації, анонси семінарів з нашого сайту, будь ласка, залиште своє ім'я та адресу електронної пошти.
Ваші дані не будуть використовуватися для спаму і не будуть передані третім особам